“А як у них?” – Вакцинація в Польщі. Спостереження лікаря-інфекціоніста
Олена Станкевич – лікарка-інфекціоністка, яка здобула освіту в Одеському національному медичному університеті, завершила в Одесі інтернатуру та декілька років мала лікарську практику за спеціальністю. В період пандемії СOVID-19 працювала в інфекційному відділені в одній з одеських міських лікарень. «Підняла на ноги» та повернула до життя не одну сотню пацієнтів, які госпіталізувалися із СOVID-19 в тяжкій формі. Із початком повномасштабного вторгнення рф продовжила свою практику за кордоном. І вже півтора роки успішно працює лікарем–інфекціоністом в одній з лікарень Польщі. Ми зв’язалися з Оленою та вирішили поговорити з нею про вакцинацію в Польщі, адже завжди цікаво, «як там у них», а також, що очікувати нашим співгромадянам, які вирішили переїхати до Польщі.
Розкажіть, будь ласка, які кейси із лікарської практики в Україні сформували Вас як лікаря та дали путівку в успішне майбутнє?
В Україні праця лікаря виглядає як праця в екстремальних умовах, з обмеженим ресурсом. В більшості європейських лікарень цей ресурс є, як і в тій, де я наразі працюю, тому лікар займається безпосередньо своєю діяльністю – лікує пацієнтів. Нема таких викликів, коли ти думаєш, наприклад, про те, що не вистачає рукавичок чи реактивів на певні аналізи, чи про те, чи зможе пацієнт оплатити те лікування, яке ти йому призначаєш тощо. Тут все є, тому я маю можливість зосередити всю свою увагу на своїй лікарській діяльності – на лікуванні пацієнта та комунікації з його родичами та близькими. В Польщі працює страхова медицина, тому лікування пацієнта покривається страховкою – або приватною, або державною.
Через це тут мені набагато простіше працювати – тут ти почуваєш себе більш розслабленою – але я вдячна тому екстремальному досвіду, який я набула в Україні, бо зараз я вже нічого не боюся. Не боюся, коли виключається, наприклад, електронна система чи ще щось трапляється. Я зберігаю спокій і знаю, що я можу впоратися вже з будь-якою проблемою та надати допомогу пацієнтам.
Також моїй успішній адаптації в польській системі охорони здоров’я сприяв той факт, що в Україні я завжди стояла на засадах доказової медицини, відстоювала європейські та американські протоколи лікування. Я читала дуже багато доказової медичної літератури, тому, я в Польщі розмовляю з лікарями «однією мовою». Тут є звичною практикою, що після обходу ви передивляєтесь діючі європейські чи американські протоколи, коли маєте намір скорегувати лікування пацієнта. Саме ця прихильність до доказової медицини мені дуже допомогла стати «своєю» серед польської медичної спільноти. Я думаю, що якщо б я не цікавилася доказовою медициною ще зі студентських років, не читала європейські протоколи в оригіналі, а почала б діяти за застарілими алгоритмами, то мені було б набагато складніше тут, бо я б не розуміла взагалі про що йдеться і не змогла б так швидко увійти до нової системи.
Які ваші спостереження щодо ставлення до вакцинації у пацієнтів в Україні та за кордоном. Чи є різниця?
Перше, що мене дійсно вразило, – те, що в польському суспільстві майже не точаться дискусії на тему: «Чи варто робити обов’язкові щеплення?», що, як ми знаємо, характерно для України. Всі щеплення проводяться згідно діючого Календаря, який до речі, не дуже відрізняється від нашого. Якщо, наприклад, в якийсь день дитина не зробить планове щеплення і її через це не впустять до дитячого садочка, то батьки цієї дитини не будуть піднімати питання про те, що хтось обмежує права їхньої дитини чи щось подібне. Вони підуть і зроблять щеплення, бо вони знають, що це є обов’язковим. Дуже чітко працює механізм обов’язкових щеплень згідно Календаря – всі знають, що вони повинні бути зроблені і все. Що стосується додаткових щеплень, відзначу наступне. Наприклад, щеплення від гепатиту В тут роблять обов’язково всі студенти медики, коли вони виходять на інтернатуру, бо це професійний ризик інфікування через контакт з кров’ю тощо, в Україні заохочують медиків зробити це щеплення перед початком виконання професійних обов’язків, але вибір залишається за ними.
Чи відрізняється політика держави у питанні вакцинації та як це відображається на житті пересічних громадян?
Держава регулярно робить якісь цікаві програми з вакцинації. Наприклад, в цьому році закупили вакцину від грипу, яка є безкоштовною для груп ризику – вагітних, людей похилого віку, медиків. Для всіх інших на цю вакцину діє знижка, яка постійно збільшується з кожним місяцем. Наприклад, у вересні її можна придбати із знижкою у 20%, а в жовтні вже у 30% і т.п. Це круто, бо ті люди, які не змогли придбати вакцину по її повній ціні, все одно зможуть отримати захист від грипу, але трішки пізніше. Ще наведу такий приклад. Вакцинація від вірусу папіломи людини не входить до Календаря, але держава безкоштовно вакцинує всіх дітей 12-13 років, включно з українцями.
Загалом політика держави у питанні вакцинації направлена на те, аби забезпечити максимальний захист своїм громадянам та надати можливість вакцинуватися рекомендованими щепленнями коштом держави.
Чи змінилася Ваша власна «вакцинальна карта», коли ви переїхали за кордон?
Так, змінилася. Я почала більше звертати увагу на рекомендовані щеплення. Наприклад, в Польші більше фіксують випадків кліщового енцефаліту, тому я зараз планую щеплюватися від нього. В цілому на моє особисте ставлення до вакцинації, як і на вакцинальну карту відповідно, впливає оточення, бо всі лікарі, з якими я працюю, мають усі обов’язкові щеплення та рекомендовані. Незважаючи на те, що вони небезоплатні, всі закладають витрати на придбання вакцини в бюджет. Це мене дуже мотивує також зробити всі рекомендовані щеплення, яких я ще не маю.
Чи зустрінуться переселенці з України у Польщі з викликами щодо вакцинації? І якщо так, то з якими?
Якщо у дитини немає медичної документації з щепленнями, то її трактують як взагалі невакциновану. Тому краще мати в будь-якому вигляді документи, які будуть підтверджувати наявні щеплення. Це можуть бути навіть паперові документи українською мовою. Не треба їх перекладати. Місцеві лікарі зможуть їх прочитати та скорегувати подальший графік щеплень для вас і для дитини. В іншому випадку буде запропоновано зробити курс щеплень згідно Календаря заново.
Також батьки повинні бути готові до того, що дитині буде запропоновано зробити рекомендовані щеплення. Тут діти щеплені проти менінгоку, грипу, вітряної віспи, бо це активно промотують педіатри, сімейні лікарі. Ще раз відзначу, що тут ніхто не буде вам як батькам пропонувати вибір – робити щеплення чи ні. Тут щеплення є обов’язковими, бо без них ти не маєш доступу до соціальних послуг та нормального повноцінного життя. І всі, хто планує емігрувати до Польщі, повинні бути готові зробити всі щеплення за Календарем, а також додаткові, які будуть запропоновані сімейними лікарями чи педіатрами.
На завершення інтерв’ю підсумую, що в Польщі атмосфера щодо вакцинації – спокійна й зрозуміла. Нема протестів, скарг чи ще чогось подібного. Все працює дуже чітко. Круті державні програми. Всі дотримуються протоколів, наказів. І що хочу відзначити, що інформаційні кампанії, які проводяться в Польщі, не пов’язані з промоцією вакцинації, вони направлені на інформування про державні програми, про нові знижки на вакцину чи ще якісь послуги. Вони не ставлять за мету схилити людину до вибору на користь вакцинації, бо тут це не потрібно, всі розуміють обов’язковість щеплень.
Так от – я дуже хочу, аби в Україні також так було, щоб усе суспільство раз і назавжди усвідомило важливість вакцинації. Щоб українці були щеплені та захищені у вільній Україні!
Спілкувалася контент-менеджерка Національного порталу з імунізації Ганна Лєснікова.
Олена Станкевич на робочому місці в Польщі. Фото надані на запит редакції Національного порталу з імунізації.
