“Я пройшла тернистий шлях від жорсткої антивакцинаторки до адепта вакцинації”: особисті історії

2024 | 26 Вер | 10:25

«Моя історія – це тернистий шлях від жорсткої антивакцинаторки до власне людини, яка почала щепитися сама та щепити свою дитину». Коли редакція Національного порталу з імунізації почула це висловлювання під час особистої комунікації з Ольгою Гвоздецькою, яка, до речі , є ТБ-ведучою та журналісткою, то вирішала, що її обов`язково треба розповісти читачам. Адже особисті “живі історії” часто є найбільш переконливими для тих, хто має сумніви.

Пані Ольго, будь ласка, розкажіть трішки про себе, аби наші читачі могли намалювати в голові Ваш портрет. 

Вітаю, мене звати Ольга Гвоздецька. Я журналістка, ТБ-ведуча, авторка текстів. З точки зору вакцинальних питань, моя історія прокладена довгим тернистим шляхом від позиції жорсткої антивакцинаторки до власне людини, яка почала щепитися сама та щепити свою дитину.

Я мама 10-річного неймовірного хлопчика на ім’я Леонід, і перші щеплення він почав отримувати у віці 6-ти років, напередодні школи. Єдине щеплення, яке отримав мій син в дитинстві, – це було БЦЖ. Це щеплення йому зробили в пологовому будинку. Попри те, що я боялася вакцин, на це щеплення я погодилася. Я пов’язую це з тим, що, напевно, була дуже збентежена самим фактом пологів, появою дитинки в мене на руках, тим паче в мене був екстрений кесарів розтин. Все боліло, голова погано працювала, треба було налагоджувати грудне вигодовування, вже були моменти з животиком, малий добу плакав. І в такому стані, мені було простіше сказати: “Ну добре, робіть вже те своє БЦЖ та відчепіться від мене”, ніж сперечатися. Проте інші щеплення я дитині не робила.

Знаємо, що ви раніше були в когорті мам, які налаштовані проти вакцинації дітей. Чому Ви мали таку позицію? 

Цікаво, що я була й залишаюся мамою науково обґрунтованого підходу у всьому. Я перед тим як ухвалювати будь-яке рішення, набираю багато літератури, читаю, спілкуюся з експертами, і так я роблю у всіх моментах свого життя. І коли я приступила до питання вакцинації, я почала набирати різні джерела та вивчати їх. Але суть моєї проблеми полягала в тому, що на ґрунті наукового підходу зверху будувалася величезна, височенна вежа емоційного, а емоційне – це був страх. І через цей страх мені простіше було відсторонитися від раціональної аргументації, що вакцинуватися потрібно, що вакцинація – це “написання книги імунітету” дитини, аніж все ж таки прибрати емоційну складову, взяти страх під контроль і ухвалити правильне рішення. На той момент я цього зробити не змогла, і я це питання відклала на кілька років попри те, що у нас в дитячому садочку вимагали щеплення і навіть там була корупційна складова. Бо завідувачка садочку сказала: «У вас є лише БЦЖ, як я можу Вас взяти в садочок? Але якщо Ви зробите певний внесок (і так підморгнула мені), то ми вас візьмемо». Правда, вона ще не знала, де я працюю. А коли вона мене спитала: “Де Ви працюєте?”, я сказала: «На телебаченні», і її обличчя одразу змінилося. Тож ми зійшлися на тому, що внесок буде, але офіційний, через документацію. І я маю надію, що ті мої гроші пішли напряму, на купівлю якихось речей дітям.

Чи можете Ви згадати життєву ситуацію, яка стала переломною та змінила Ваше ставлення до вакцинації? 

Хочу сказати, що однієї, якоїсь такої яскравої ситуації, яка одразу все змінила, не було. Менше з тим, був все ж випадок, який змусив мене замислитись над доцільністю щеплень. У нас є друзі, зараз вони живуть у Львові. Моя подруга – неймовірна мамуся, дуже тонка, розумна, справжня інтелектуалка … але вона – антивакцинатор, і її дочка – подруга мого сина. Вони одного віку. Ця родина наших друзів поїхала відпочивати у Карпати, і з ними поїхала ще одна родина – родина йогів. Вони сповідують основи йоги. Звісно, я не хочу нікого дискримінувати і не засуджую жодні хобі й погляди на життя. Просто, згідно з моїми спостереженнями, часто так складається, що люди, які обирають певні духовні практики, стають антивакцинаторами. (Я знаю, наприклад, багатьох людей, які сповідують православ’я та відмовляються від вакцинації). Так от, в родині йогів також була донька, і вона дуже сильно кашляла – прямо гавкаючим кашлем – але батьки її казали, що все гаразд, що вона здорова, що це в неї якісь залишкові явища після хвороби. Але коли моя подружка повернулася з Карпат, то в неї проявилися всі ознаки кашлюку. Вона не була щеплена від нього. Вона зробила всі аналізи, і їй підтвердили кашлюк. Коли ми зустрілися, вона кашляла так, що в мене всередині все переверталося. І от тоді в мене з’явився такий страх кашлюку (на жаль, саме страхи часто контролюють процес прийняття рішень), що він став більшим за страх перед небажаними наслідками вакцини. 

Які люди (чи ресурси) допомогли Вам змінити свою думку щодо вакцинації? 

Протягом професійної кар’єри – а я ТБ-ведуча – мені постійно доводилося брати інтерв’ю та спілкуватися з фахівцями. Серед моїх гостей було дуже багато лікарів, і деяким з них з перебігом часу, з перебігом спілкування я почала довіряти. І серед них, зрозуміло і природно, було багато тих лікарів, які простою мовою розвінчували міфи довкола вакцинації. І поступово, поступово, як вода камінь точить, я почала, по-перше, більше розбиратися у медичних аспектах питання, по-друге, в мене сформувалося притомне, спокійне, рівне і отаке опосередковане фахове сприйняття й розуміння вакцинації. 

Але варто зізнатися, що перші щеплення малому я все ж таки зробила більше з примусу. Треба було йти в школу, а в школу нас категорично не брали без вакцинації. І десь за півроку до початку навчання я взялася за це питання. Я звернулася до сімейного лікаря, сімейний лікар порекомендував кількох імунологів, і я записалась до одного з них. Коли ми прийшли, вона дуже й дуже уважно оглянула сина, розпитала про всю його історію життя від народження, про перший рік життя, чим він хворів тощо. Лікарка розписала для сина наздоганяючий вакцинальний календар, і от по ньому ми й пішли. Так ми зробили основні щеплення, і цього було достатньо, аби син пішов у перший клас. Всі щеплення пройшли спокійно. Для мене найголовнішим було те, що на цьому шляху в мене була підтримка педіатра та обраного мною імунолога. Вони повідомили, що на зв’язку і що за будь-якого питання до них можна звернутися. 

Оця підтримка фахівців та розуміння того, що в будь-який момент у тебе є можливість консультації та втручання лікарів на певному етапі – це було цінно й важливо. Для мене було, наприклад, важливо, що після кожного щеплення півгодини ми проводили біля клініки. Зокрема, коли ми робили щеплення АКДП, то нас залишили на пів години в дитячій зоні очікування. Коли ці пів години пройшли, нас запросили до кабінету педіатра. У сина запитали, як він себе почуває, і тільки після цього відпустили додому. Ось цей момент гарантування контролю ситуації для батьків, які сумніваються, на мій погляд, є найголовнішим у тому, аби батьки ухвалили це рішення. Важливо, щоб батькам було комфортно, щоб вони позбавились страху і без зайвих хвилювань пішли на вакцинацію.

Як довго проходив цей процес вашого переходу від когорти «антивакцинаторів» до когорти тих, хто сам промотує вакцинацію?

Півроку. Для мене це був довготривалий процес – спілкування з лікарями, надолуження календаря щеплень. Цікаво, що все склалось дещо символічно: в Леоніда була проблема зі здоров’ям, яку я безуспішно намагалася вирішити протягом кількох років. І скерував нас на правильний шлях  саме лікар-імунолог, в якого ми консультувалися щодо вакцинації. Тобто завдяки тому, що ми почали вакцинуватися, ми вирішили й інші питання, що давно нас хвилювали. 

Чи залишилась у Вас на даний момент якась недовіра щодо вакцинації? 

Ні, недовіри не залишилось. Але я тверезо розумію, що “примусова” вакцинація зазвичай не працює, тож вона має бути свідомим вибором батьків. Також, з власного досвіду, я активно виступаю за те, аби батьки мали можливість вибору фахівця для консультації та доступу до всіх наявних в Україні вакцин. Що я маю на увазі? Якщо у батьків, наприклад, є бажання зробити щеплення не вакциною, наявною в державному закладі, а вакциною, наявною в аптеці, вони мають право звернутися за порадою до сімейного лікаря чи педіатра. В батьків повинна бути можливість придбати обрану вакцину в аптеці, уточнити правильний шлях транспортування цієї вакцини до кабінету щеплень та щепитись саме цією вакциною. Важливо, аби лікарі не відмовляли батькам у консультації, а відповідали на всі їхні питання та всіляко сприяли процесу вакцинації.

Якщо у батьків є страхи та побоювання через певні специфічні проблеми зі здоров’ям дитини, то краще перестрахуватися та захистити її також додатковими вакцинами, це я кажу з власного досвіду. Саме тому я вирішила зробити Леоніду щеплення від пневмококової інфекції, яка, зокрема, є поширеною причиною пневмонії. Ця вакцина наразі не входить до українського календаря щеплень, але враховуючи той факт, що син протягом 8-ми років життя тричі перехворів на пневмонію, ми вирішили щепити його. І от за останні три роки в нього крім легкого кашлю при ГРВІ, на щастя, нічого серйознішого – навіть бронхіту – не було діагностовано.

Чи Ви вже маєте власні “успішні кейси” в промоції вакцинації? Тобто чи є люди, яких ви переконали обрати вакцинацію? 

Таких кейсів не маю, бо я нікого спеціально не переконую. Я поважаю вибір батьків, але натомість можу розказати свою особисту історію, яка переконала мене зробити щеплення від СOVID-19. В мене ще до вагітності діагностували міому матки, Вона ніяк не заважала мені ані під час вагітності, ані під час пологів. Потім я її спостерігала протягом 10 років, і вона навіть трішки зменшувалася. Але після того як я перехворіла на СOVID-19 і одужала, то рівно через чотири місяці лікарі мені сказали, що міома збільшилася вдвічі. Згідно з оцінками фахівців, зв’язок з перенесеною коронавірусною хворобою цілком можливий, зважаючи на її системний вплив на організм. Це мене мотивувало зробити щеплення від СOVID-19. Я пройшла три хвилі вакцинації. 

Що б Ви порадили мамам, які бояться вакцинації?

Перш за все, я би радила вивчити питання, відкинувши страхи.Також я би порадила звернутися до досвіду мам, яким ви довіряєте і які прийняли зважене рішення вакцинувати дітей. В якийсь момент життя ми маємо зрозуміти й усвідомити, що іншого дієвого способу захистити дитину від тих чи інших збудників хвороб немає. Ми не можемо замкнути дитину в чотирьох стінах. Дитина має “соціально занурюватись”, бути активною, спілкуватися з іншими дітьми в колективах. А це завжди ризик розповсюдження інфекції. Тому аби вберегти себе, захистити себе – обирайте вакцинацію. Це має бути свідомим, раціональним вибором дорослої, відповідальної людини.

Спілкувалась Ганна Лєснікова, контент-менеджерка Національного порталу з імунізації

Фото надані Ольгою Гвоздецької на запит редакції Національного порталу з імунізації