Спогади лікарів про пандемію COVID-19. Частина 3

2024 | 24 Гру | 13:18

“На землі в Бога нема інших рук, окрім наших”. Сенс цього висловлювання багато хто зрозумів під час пандемії коронавірусу, коли лікарі буквально не спали ночами та тижнями не бачили власні родини, в буквальному сенсы рятуючи пацієнтів від смерті. В день, коли ми святкуємо Різдво Христове та нагадуємо один одному про важливість турботи про ближніх, спогадами про роботу в ковідному шпиталі під час пандемії, досвідом проведення масової вакцинації проти COVID-19, спостереженнями щодо перебігу хвороби в щеплених та нещеплених пацієнтів, а також роздумами щодо інформаційної гігєни ділиться Надія Михайлівна Дребот – експерт Національного порталу з імунізації, дитячий інфекціоніст та педіатр з 38-річним стажем роботи, тренер вакцинальних бригад, член правління ГО “Батьки за вакцинацію”.

Про себе

Мне звати Надія Дребот. Я – дитячий інфекціоніст та педіатр. До повномасштабного вторгнення російського  агресора в Україну проживала та практикувала в місті Мелітополі Запорізької області На жаль, місто зараз тимчасово окуповане: мені вдалося звідти виїхати 1 квітня 2022 року. До цього як, як і всі інфекціоністи України, я була задіяна в наданні допомоги пацієнтам з коронавірусною хворобою і працювала в різних ковідних шпиталях. 

Всього я заходила на чергування в різні ковідні шпиталі тричі. Між спалахами поверталась до практики інфекціоніста в звичайному інфекційному стаціонарі, консультацій в лікувально-діагностичному центрі, координації команди, що тренувала вакцинальні бригади в Запорізькій області. Також практикувала як педіатр та інфекціоніст в приватній клініці “Авіценна”, де ми надавали послуги первинної медичної допомоги та проводили вакцинацію як згідно з календарем, так і проти коронавірусної інфекції. Тож мій досвід досить універсальний. 

Про роботу в ковідних шпиталях до того, як розгорнулась повномасштабна кампанія з вакцинації

Пам’ятаю, як шпиталі були забиті вщент, і треба було, як то кажуть, мати фарт, аби потрапити на кисневу точку, на концентратор в коридор – настільки був масовий прийом пацієнтів. В нашому невеликому місті – 160 тис. населення – місцеве територіальне медичне об’єднання надавало допомогу в цілому 500 тисячам людей. Десь за півтора року до повномасштабного вторгнення був зроблений євроремонт інфекційного стаціонару, тож ми мали можливість надавати допомогу на високому рівні. В жовтні 2021 року цей стаціонар і ще чотири таких самих були заповнені під зав’язку. Коли я заходила на чергування, вівся обхід пацієнтів, що вже лежали в шпиталі, і паралельно йшов прийом нових пацієнтів чи в ковідному приймальному боксі, чи в боксі для підозр. “На підозру привезли пацієнтів” – це означало, що цих пацієнтів ще не завезли в бокс, вони ще у швидких. І ти скачеш по швидких і розподіляєш, кого куди направити. Наш шпиталь заповнений – тоді перерозподіляєш в інші шпиталі. Так це виглядало. Іноді за годину доводилося приймати 10-12 пацієнтів. 

Станом на жовтень 2021 року вже була розгорнута вакцинальна кампанія, і мали бути якісь її плоди. Але кампанія розгорнулася трошки не в той бік, оскільки мала місце антивакцинальна істерія. І ми на той момент ще не мали повноти охоплення, яка була необхідна для того, аби нейтралізувати цей дуже агресивний вірус. Дуже багато людей поступало і дуже багато людей помирало. Потім, коли заходи з впровадження вакцинації стали більш жорсткими, наступна хвиля захворюваності (січень-лютий-березень 2022) була абсолютно іншою. Адже вдалося досягнути певного охоплення щепленнями, що призвело до зменшення кількості випадків захворювання та до суттєвого зниження рівня госпіталізації та смертності серед вакцинованих пацієнтів, які майже не потрапляли до стаціонару. 

Про досвід проведення масової вакцинації проти коронавірусу 

Довелося багато попрацювати для охоплення щепленнями пацієнтів – особливо з груп високого ризику. Певна вакцинофобія певний час панувала навіть серед частини медичних працівників. Навіть серед тих, хто працював в ковідному шпиталі, були ті, хто не вакцинувався до останнього. Оскільки наша приватна клініка, де було розгорнуто пункт щеплень проти коронавірусу, знаходилася недалеко від шпиталю, в результаті медики почали активніше вакцинуватися. Проте найбільший прорив полягав у тому, що до нас стали звертатися люди похилого віку, які без щеплень дуже важко хворіли – особливо люди з хронічними захворюваннями. В цілому ми зробили близько 3000 щеплень в нашій маленькій приватній клініці: були дні, коли ми проводили по 60-70 щеплень. Це теж дало відповідний імпульс у зниженні захворюваності. 

З усієї тієї кількості проведених щеплень я не пригадую якихось інтенсивних реакцій. Були “проблеми” іншого плану: на вакцинацію приходило більше людей, ніж ми очікували. В якийсь момент ми були настільки виснажені, що головний лікар нашої клініки сказав: “Дівчата, мені вас шкода, ви ж впадете скоро”. І заборонив викладатися на повну. Щодо ж реакцій на вакцини проти коронавірусної інфекції, то ми їх практично не спостерігали. Звісно, якщо люди приходили до нас в інкубації – а тоді можна було інфікуватись, навіть проїхавши в ліфті – ми попереджали, що все одно є шанси захворіти й імунна відповідь не встигне виробитись. Щодо відгуків по реакціях я найбільше орієнтувалася по медиках, бо вони більш насторожені в цьому плані. І вони не відмічали якихось особливих скарг, хоча ми всі контактували та мали зворотній зв’язок. Коли люди вже приходили до нас у клініку на другу дозу, то вони були вже свого роду спільнотою, дружньою одне до одних і до нас. Доходило до смішного: одного разу троє літніх людей між собою обговорювали, що повернуться з вакцинації в нашій клініці іншою дорогою, аби знайомі їх не побачили і теж сюди не прийшли. “Ми тільки своїм розповідаємо, що тут так класно можна вакцинуватися”. 

Про відміну в перебігу захворювання у невакцинованих та вакцинованих пацієнтів

Різниця була особливо помітна під час останньої хвилі захворювання, перед повномасштабним вторгненням, коли вже було введено достатню кількість щеплень. У вакцинованих пацієнтів перебіг хвороби, звісно, був легший, іноді навіть “стертий”. Навіть в тих, що мали хронічні захворювання. Наш шпиталь на тому етапі не приймав пацієнтів, які мали сатурацію, вищу за 90, особливо вакцинованих, бо в нас практично не було місць та вільних кисневих точок. Шпиталь був переповнений, і практично весь шпиталь був нещеплений. Хворіли й невакциновані лікарі, і це була для когось повчальна історія. Одужували не всі. 

Цікаво, що було досить багато пацієнтів, що отримали щеплення, але за будь-яку ціну намагалися госпіталізуватися, бо боялися ускладнень захворювання. Був період, коли доводилося буквально відбиватися від вакцинованих, які приходили вночі чи в інший час і хотіли домовитись, аби потрапити у шпиталь. Але ми їх до себе не брали, бо реально не було місць. Вакциновані люди хотіли бути під наглядом, бо боялися ускладнень хвороби. Але зазвичай нічого такого не відбувалося, і вони одужували без госпіталізації. Якщо б ці люди були невакциновані, маючи хронічні захворювання, то, звісно, вони хворіли б важко.

На той момент шпиталь на 90- 95% був заповнений людьми, які не мали щеплень. І вони мали важкий перебіг захворювання – особливо ті пацієнти, що мали супутні захворювання (цукровий діабет, бронхіальну астму, гіпертонію тощо). Так, іноді поступали в наш шпиталь пацієнти, які мали щеплення, але в результаті в них виявлялись інші серйозні захворювання: туберкульоз, різні соматичні захворювання, а в однієї жінки навіть був вперше виявлений снід-асоційований комплекс, внаслідок якого (а не від ускладнень коронавірусної хвороби, яка в неї перебігала досить легко) вона й померла (тому в кожному такому випадку потрібно розбиратися перш ніж заявляти, що “щеплення не діє”).

Пам’ятаю один дуже показовий випадок з пацієнтом з важкими супутніми захворюваннями, який був одним з тих небагатьох, хто таки мав важкий перебіг коронавірусної хвороби попри наявність щеплення. Досить довго в нас лежав один чоловік – досить молодий, 42 роки. В нього була хвороба бехтєрєва, цукровий діабет у важкій формі, гіпертонія та ожиріння (він важив майже 140 кг). Цей чоловік був щеплений проти коронавірусу двома дозами вакцини. І він дуже-дуже радів, що має це щеплення. Він так і говорив: я живий завдяки цьому щепленню. Через коронавірусну інфекцію в нього розвинувся нижній парапарез, тобто він не міг ходити. Але що показово: коли його вже виписували (а він пробув у нас близько 30 днів), його треба було відвезти до авто на кріслі колісному. Але в той момент лікар був зайнятий. І ось, оцей чоловік вперше своїми ногами – поволі, поволі – робив рішучі кроки і пройшов до авто, яке його чекало, на своїх ногах. То був справжній героїзм, бо зазвичай, пацієнти, що перенесли важку коронавірусніу інфкцію, дуже демотивовані і дуже важко ресоціалізуються. А він мав таку волю до того, щоб рухатись, і волю до життя. 

Про публічну дискусію з приводу звіту підкомітету США з питань пандемії коронавірусу

З одного боку, українці досить самоорганізовані, вміють давати відсіч та об’єднуватися у важкі хвилини. Разом з тим, як люди, що знаходяться в стані хронічного стресу, ми дуже швидко втягуємося навіть у внутрішні ситуації інших країн – в цьому випадку, в обговорення явно політизованого звіту.

Які в мене відчуття зараз, коли, фактично, розгортається чергова антивакцинальна кампанія? Це нагадує дуже ризиковані емоційні гойдалки. Зараз як ніколи важливо, аби кожен взяв на себе відповідальність за свої дії в публічній площині. Ми спостерігаємо багато маніпуляцій, багато інформаційних вкидів, які ще більше напружують наше розтерзане війною суспільство.  В кожних країнах є свої політичні процеси, але ж ті країни знаходяться в мирних умовах життя. Ми – ні. Тож варто 100, навіть 1000 разів подумати, перш ніж написати навіть одне слово чи поставити одну кому. Деякі питання – такі як особливості обмежувальних заходів під час пандемії – варто спочатку обговорювати в закритих спільнотах фахівців. Можна посперечатися з цього приводу, пошукати додаткові джерела інформації – та, принаймні, адекватно перекласти наявні дані перш ніж виносити то на загал. Деякі вітчизняні дописувачі просто через гугл-перекладач перекладають те, що їм вдалося перекласти. Коли починають розбиратися фахівці, то виходить, що в оригіналі сказано зовсім інше. Але істерія вже пішла вгору. 

Важливо, щоб про результати досліджень говорили фахівці, які володіють мовою першоджерела, які справді уважно вивчили дані – в даному випадку, всі 520 сторінок звіту. Потрібно берегти наших людей, які й так постійно знаходяться в стресі та страху. А ми замість цього ще більше збурюємо напруження. Навіщо ми це робимо? Не варто брати на себе таку відповідальність та розгойдувати наше суспільство. А що зробити точно варто, так це розірвати ментальний зв’язок з країною-агресором та не підігравати йому, поширюючи його наративи – в тому числі й антивакцинальні.  

Чесно кажучи, мені важко зараз спостерігати за черговою інформаційною кампанією проти вакцинації від коронавірусу, оскільки я пам’ятаю, як це все було до періоду вакцинації та після. Та я дуже сподіваюся, що мене почують. 

Спілкувалася Марія Калмикова, головна редакторка Національного порталу з імунізації

Фото надане Надією Дребот на запит редакції