Як нова редакція Закону про захист населення від інфекційних хвороб може наблизити євроінтеграцію України?

2025 | 20 Чер | 19:15

13 червня 2025 року було зареєстровано проєкт Закону про захист населення від інфекційних хвороб № 13367.  Цей Закон визначає повноваження органів державної влади у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, встановлює правове регулювання відносин у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, профілактичних щеплень, запобігання інфекційним захворюванням у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, визначає права та обов’язки юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

“У новому Законі взято до уваги міжнародний досвід та практики, які використовуються закордоном з метою захисту населення від інфекційних хвороб, зокрема і відповідальність батьків на законодавчому рівні за відмову від проведення обов’язкових щеплень дітям, а також, медичних працівників. Рутинні щеплення обов’язкові в більшості країн Європейського Союзу, наприклад, у Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії, Італії, Франції та інших. Їх наявність є умовою для прийняття дитини в дитячий садок, школу та інші установи догляду за дітьми. Рівень охоплення обов’язковими щепленнями у цих країнах становить понад 95%”, – зазначають у Міністерстві охорони здоров’я України.

Оновлення Закону про захист населення від інфекційних хвороб (чинний наказ було прийнято вже 23 роки тому) може стати важливим кроком на шляху європейської інтеграції України та сприяти впровадженню сучасних світових практик, які забезпечують, зокрема, високий рівень охоплення населення профілактичними щепленнями та доступність імунізації для людей. Як законопроєкт вже сприяє євроінтеграційним змінам  і що ще потрібно доопрацювати в ньому для досягнення цієї мети, коментує голова Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики (НТГЕІ), лікар-інфекціоніст, кандидат медичних наук, член Європейської технічної дорадчої групи експертів з імунізації (ETAGE) Федір Лапій.

В новому законопроєкті є ряд моментів, які враховують прогресивні тенденції, наявні в світі та в Україні. І це не може не радувати.

• По-перше, закріплено правовий статус Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики (НТГЕІ) як незалежного органа, що надає консультативну допомогу Міністерству охорони здоров’я. Це надзвичайно важливо.
• По-друге, в переліку вакцин, які забезпечуються коштом державного бюджету України, в новій редакції закону наявні не лише ті, що забезпечують вакцинацію за віком та вакцинацію за епідпоказаннями, але й ті, що забезпечують вакцинацію за станом здоров’я.
• По-третє, Календар профілактичних щеплень та інфекції, вакцини проти яких ми в нього включаємо, згідно законопроєкту визначає не Верховна Рада України, а центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, тобто Міністерство охорони здоров’я. Це значно спрощує процедуру внесення змін до Календаря, включення до нього нових антигенів – тобто інших інфекційних хвороб, проти яких існують ефективні, безпечні вакцини – наприклад, ВПЛ-інфекції, пневмококової інфекції, ротавірусної інфекції, менінгококової інфекції тощо.

Разом з тим, є й ряд моментів, що, на мою думку, потребують доопрацювання.

• По-перше, необхідно було б надати дефініцію поняття “обов’язкові щеплення”, аби це поняття було чітко визначене законом. Що таке, власне, “обов’язкові щеплення”? Чи це щеплення за віком? Чи це щеплення, що покриваються коштом державного бюджету України? Бо в тексті законопроєкту зустрічається поняття “обов’язкові щеплення”, але відсутнє визначення цього поняття – зокрема, в Статті 1, “Визначення термінів”.
• По-друге, варто переглянути питання, що стосується огляду перед вакцинацією. В проєкті закону зазначено, що огляд перед щепленням обов’язковий і має проводитись лікарем. Таке формулювання ставить під ризик всі наші євроінтеграційні наміри та можливість використання практик, що існують в Євросоюзі. За прикладом цих практик ми в Україні наразі робимо вакцинацію як метод профілактики інфекційних хвороб більш доступною для населення. На сьогодні ми вже проводимо вакцинацію в аптеках фармацевтами, а також вже запровадили самостійну вакцинацію медсестрами і оптимізуємо цей підхід. Тож в цій ситуації вимога в законі огляду лікаря перед вакцинацією перекреслює всі наші наміри наблизити вакцинацію до людей та запровадити прогресивні світові практики.
• По-третє, питання відвідування невакцинованими дітьми оздоровчих закладів і закладів освіти. Тут держава дійсно має брати на себе відповідальність і має право на примус для блага суспільства і окремо взятої дитини. Але важливими для реалізації цього є чіткі формулювання в законі. Якщо порівнювати редакцію чинного закону з проєктом, то в чинному законі є два окремих поняття – “зарахування” до закладу та “відвідування” закладу. В запропонованій же редакції “відвідування” не згадується. Це може викликати певні суперечки та юридичні колізії. Чому? Бо дитина може бути зарахована, наприклад, в дитячий садочок або школу, але мама відмовиться від подальшої вакцинації цієї дитини. Її зарахували, маючи необхідну на той момент вакцинацію. І тут виникає питання: а що з відвідуванням? Дитина має бути зарахована до якогось закладу освіти. А от чи може вона відвідувати заклад освіти при відсутності щеплень? Це питання потребує доопрацювання.
• По-четверте, як мені здається, може виникнути певна плутанина з лікарськими комісіями, які повинні визначати можливість відвідування школи, садочка чи оздоровчого закладу невакцинованими дітьми з урахуванням санепідситуації. По факту зробити це досить таки складно, бо, наприклад, правець – це не є інфекція, яка поширюється повітряно-крапельним шляхом, це ранова інфекція. І говорити про “санепідситуацію” в цьому випадку не зовсім коректно. Тож якщо дитина не вакцинована проти правця, тут має бути примус держави – що визначено й Європейським судом з прав людини – аби через такий примус змусити батьків захистити дитину через вакцинацію. Таким чином, тут можна очікувати на цілий ряд суперечок, якщо залишити це питання в такій редакції, оскільки на практиці це не буде працювати.

Довідково:

Зауваження та пропозиції стосовно законопроєкту приймаються Департаментом громадського здоров’я МОЗ України протягом 30 днів з дня оприлюднення (тобто з 13.06.2025)  у письмовому або електронному вигляді на адресу: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7 (moz@moz.gov.ua).

Спілкувалася Марія Калмикова, головна редакторка Національного порталу з імунізації

Матеріал підготовлено редакцією Національного порталу з імунізації в рамках реалізації меморандуму щодо спільних намірів з розвитку імунопрофілактики між МОЗ України, ЦГЗ України та ГС “Коаліція за вакцинацію”.