Я чув від людей запитання, а чи не виростуть роги від вакцини. Михайло Данильчук

Про рівень вакцинації як індикатор якості роботи сімейного лікаря в Україні

— Я більшою мірою погоджуюся з цим визначенням, тому що наша основна робота —це профілактика. Тому рівень вакцинації в закладі — це простий та очевидний індикатор того, наскільки якісно надається медична допомога на локальному рівні. І, до речі, держава готова платити за цей якісний показник.

У той же час, оцінка цього індикатора потребує доопрацювання і більшої гнучкості.

Наприклад, наразі, відповідно до вітчизняних нормативних документів, вакцина проти хіб-інфекції вводиться тричі до року, але якщо дитина старша, то їй вводять лише одну дозу. Тобто кількість введених доз залежить від віку. Але медична інформаційна система, не враховуючи вік пацієнта, очікує від лікаря трикратного введення вакцини. І якщо ми, скажімо, починаємо щеплювати дитину після року, у статистиці вона відобразиться як недовакцинована в розрізі Хіб. У результаті ми маємо нижчі показники, ніж могли б мати, якби система була більш гнучкою стосовно вакцинованих із порушенням календаря — 50% щеплень від Хіб проти 100% по низці інших вакцин.

Про інформування та роботу з відмовниками

— Для мене промоція вакцинації завжди була важливим питанням, тому я системно займаюсь цим останні сім років. Почалося все з лекцій у фельдшерсько-акушерських пунктах, потім мене стали кликати в садочки, у школи, на зустрічі з освітянами та батьками.

Я і до всього цього був прихильником вакцинації, однак якщо мене запитували, чому саме, я міг відповісти лише: «Тому що це добре». Згодом, уже вступивши в громадську організацію «Батьки за вакцинацію», я озброївся аргументами на користь щеплень і міг відповідати на численні запитання людей. Хоча іноді буває непросто переконати тих, хто категорично проти. Наприклад, я мав досвід спілкування з батьком, який був затятим антивакцинатором протягом трьох років. Ми зустрічалися на прогулянках з дітьми, я постійно заводив розмови про це, а він дуже гостро сприймав будь-яку інформацію про щеплення. Це навіть стало нашим особистим мемом: «Ось і Міша, зараз почне про щеплення».

Спочатку цей батько говорив, що подумає про вакцинацію після того, як дитині виповниться рік, але ситуація продовжувалася допоки не настав час запису до дитячого садочка. Тоді він сам звернувся до мене із запитаннями про щеплення, адже були труднощі зі вступом. Так, після довгих розмов, ми почали вакцинувати його сина з трьох років.

Також у моїй практиці було дві родини, які відмовлялися від щеплень через свою віру. Вони вважали, що вакцини містять елементи людської крові, тому їх введення, як вони вважали, суперечить їхній релігії. Тут також допомогла розмова і детальні роз’яснення щодо складу вакцин. Вони порадилися у своїх родинах і ухвалили рішення щодо доцільності вакцинації.

Але все це винятки, а наша рутина — це старий добрий Excel-документ, у який внесені дані про вакцинацію всіх наших пацієнтів. Медична сестра регулярно переглядає його і викликає пацієнтів, у яких підходить час вакцинації. 

Загалом, наші декларанти — це люди, які розділяють наші цінності, а саме: провакцинальну позицію, прихильність до грудного вигодовування та відхід від «крапанини» та ін’єкцій у разі, якщо їх можна замінити таблетками чи сиропами.

Про рекомендовані щеплення та закупку вакцин

— Я вперше вакцинувався від грипу 15 років тому і відтоді роблю це щороку. Уже б забув, що таке грип, але мої пацієнти регулярно про це нагадують. Тому останні п’ять років ми в нашій клініці активно комунікуємо щодо вакцинації проти грипу і вакцинуємося всім колективом на початку епідсезону, щойно з’являється вакцина. Також збираємо потребу серед пацієнтів і замовляємо відповідну кількість препаратів. Так само і з рештою рекомендованих щеплень.

Коли у нас було багато немовлят, популярними були вакцини проти ротавірусу, а також базові, але багатовалентні вакцини, які позбавляють необхідності робити малюку три- чотири уколи. До війни ми провели велику інформаційну кампанію щодо вакцинації проти вірусу папіломи людини і в результаті мали багато сімей, які бажали щепити дівчаток.

Зараз запит змінився, бо в Україні з’явилась довгоочікувана Бексеро і ми вже вакцинували шістьох наших пацієнтів (включно з моїми двома дітьми).

Неможливо не помітити прямий взаємозв’язок між інформованістю та запитом пацієнтів на щеплення. Тобто чим більше ми говоримо про вакцинацію, тим більше люди цікавляться і зважуються на щеплення, про які раніше могли й не знати.

На щастя, завдяки налагодженим контактам із постачальниками, ми можемо навіть спонтанні запити задовольняти упродовж кількох днів. Хоча закрити 30 запитів щодо вакцинації проти гепатиту А під час спалаху в Вінницькій області було доволі складно.

Про зв’язок із пацієнтами, які виїхали за кордон

— Від початку війни дуже змінився віковий склад наших декларантів. Зменшилась кількість маленьких дітей, молодих родин, молоді в цілому — вони переважно виїхали за кордон. Натомість у громаду прибули переселенці, тож побільшало пацієнтів віком 45 років і старше. Проте ми продовжуємо підтримувати зв’язок із тими, хто виїхав, і, за потреби, надаємо їм документи про вакцинацію, консультуємо і сподіваємося, що вони повернуться. Частіше за все вони запитують, чи варто робити те чи інше щеплення, яке їм пропонують у Європі. Це стосується вакцин, які не використовуються в Україні або використовуються як рекомендовані, тобто препарат треба купувати за власний кошт. Я завжди відповідаю, що якщо пропонують якесь щеплення, тим паче безоплатно, треба обов’язково робити.

Мій підхід такий: найкраща вакцина — та, що доступна зараз, а найкраще щеплення — те, що зроблене.

Про різницю поколінь

— Серед наших пацієнтів є батьки різного віку, і комунікація з ними будується по-різному. Наприклад, старші люди, коли ми вже завоювали їхню довіру, позитивно сприймають заклик до вакцинації, якщо їм сказати, що це обов’язково. Якщо ж ідеться про рекомендацію, то це сприймається як щось необов’язкове, а значить точно не буде зроблено.

З молодими батьками ситуація протилежна. Їм дуже складно пояснити, чому обов’язкові щеплення обов’язкові. Вони ставлять багато запитань щодо кожної з вакцин. Але в той же час розмови про рекомендовані щеплення проходять із ними легше, і вони більш прихильні до них.

Про вплив протиковідної кампанії на ставлення громади до вакцинації

— Коли на початку осені 2023 року я їздив селами з інформаційними зустрічами щодо вакцинації, я побачив, що сільські мешканці загалом прихильні до щеплень, насамперед, проти COVID-19. Хоча коли відбувалась активна вакцинальна кампанія, вони мали певні упередження. Їхня настороженість була наслідком численних міфів та страхів. Наприклад, я чув від людей запитання, а чи не виростуть роги від вакцини. Це ж абсолютно те саме, чого боялися 200 років тому, коли тільки почалася вакцинація від натуральної віспи. Але минув час (а час руйнує міфи!), з’явилося більше інформації, і люди стали більш лояльними.

Інша ситуація з освітянською спільнотою, яка відчула на собі примус щодо протиковідної вакцинації. Вони продовжують з упередженням ставитися до щеплень і описують свій досвід як негативний. Навіть демонструють подекуди магічне мислення, пов’язуючи зі щепленнями різноманітні негаразди та недуги, які виникли після них. З цією категорією людей працювати вже доволі складно — вони мають сформовану думку, і їхня позиція непохитна.

Проте за роки роботи з людьми я зрозумів, що переважна більшість відмов від щеплень пов’язані зі страхами. Тому я завжди пояснюю, що боятися того, що ти не знаєш і не розумієш, — це нормально. Але поінформованість і постійні роз’яснення допомагають долати ці страхи.

Михайло Данильчук на інформаційній зустрічі в Лановецькій громаді Тернопільскої області в рамках проєкту “Розбудова стійкої системи громадського здоров’я”

Спілкувалася PR-менеджерка проєкту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я» Анна Мячина

Інтерв’ю підготовлено з нагоди Європейського тижня імунізації-2024 в межах проєкту Національного порталу з імунізації #Крокуємо_В_Європу

Фото надані Михайлом Данильчуком на запит редакції Національного порталу з імунізації