До Тижня імунізації – 2025: діалог медицини та духовенства
Наталія Ревть, помічниця лікаря-епідеміолога Великоберезнянського лабораторного відділення Перечинської філії ДУ «Закарпатський обласний центр контролю та профілактики хвороб», у межах заходів до Тижня імунізації-2025 поспілкувалася з отцем Михайлом Лендєлом — священником Мукачівської греко-католицької єпархії.
Отець Михайло вже тривалий час служить у громадах сіл Великий Березний та Забрідь на Закарпатті. Його думка є важливою, адже священнослужителі — це авторитети, що впливають на світогляд своєї пастви й можуть сприяти поширенню достовірної інформації про здоров’я.
Розмова виявилася цікавою, змістовною та щирою. Редакція Національного порталу з імунізації пропонує її до ознайомлення своїм читачам.
Отець Михайло, наразі ви маєте провакцинальну позицію. А чи завжди так було? Чи, можливо, якась ситуація в житті привела вас до цього рішення?
Насправді, саме під час останньої епідемії COVID-19 стало чіткіше видно, хто підтримує вакцинацію, а хто — ні. І, чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, чому, адже до цього люди спокійно ставилися до щеплень — з дитинства і в дорослому віці. У моєму житті це також було природно: я ніколи не розмірковував, «за» я чи «проти» вакцин. Була певна довіра — якщо потрібно зробити щеплення, то його просто робили. Не було якогось переломного моменту, коли я змінив думку чи почав сумніватися.
Чи пам’ятаєте, як було в дитинстві, як ваша родина ставилася до вакцинації?
Усе відбувалося природно — без конфліктів чи сумнівів в родині. Вакцини робили тоді, коли це було потрібно. Найбільш виразно пам’ятаю, мабуть, лише одне щеплення — навіть не знаю точно, яка це була вакцина, але після нього залишився слід на руці, як у багатьох. Пам’ятаю, як місце щеплення загоювалося кілька днів — це вже було більш усвідомлено.
Але ніколи, – ні в моїй родині, ні серед знайомих, – я не чув, щоб хтось казав: «Не треба робити щеплення» або «Ми відмовляємося від щеплень».
Отець Михайло Лендєл під чаc служіння у церкві.
Вакцинація від COVID-19 викликала значний резонанс у суспільстві. Як Ви вакцинувались особисто?
Погоджуюсь, що з появою COVID-19 тема вакцинації стала дуже обговорюваною в суспільстві. Люди почали масово сумніватися, ставити запитання — чи варто вакцинуватися, чи ні. Але особисто я не мав жодних сумнівів щодо необхідності щеплення. На той момент я перебував в Італії, у Римі, де навчався. Саме там і отримав свою вакцинацію. Процес був добре організований, особливо в межах церковних колегій, де я жив і навчався. Усе було злагоджено: ми отримували чітку інформацію, мали доступ до вакцин, і це сприймалося як цілком природний, обов’язковий крок — не лише для власного захисту, а й задля безпеки оточення.
Ставлення до щеплень там було дуже позитивним. Вакцинацію сприймали як справу спільної відповідальності — не як щось нав’язане, а як прояв турботи про ближнього.
Чи зараз парафіяни звертаються до вас із запитаннями про вакцинацію проти COVID-19 або інших хвороб?
У теперішній час, як на мене, той гострий період вже позаду. Пік хвилювання минув, і парафіяни вже не так часто підходять із прямими запитаннями — мовляв, чи потрібно робити щеплення, чи ні. Сьогодні це більше згадується в розмовах загального характеру. Люди іноді діляться спогадами про ті непрості часи, про епідемію, карантини, вакцинацію. Вони не стільки ставлять конкретні питання, скільки просто розмірковують: яким був той період, як усе проходило, що пережили.
Тобто зараз ці теми звучать вже не як дилема чи суперечка, а радше як частина досвіду, який ми всі разом прожили.
Які найпоширеніші побоювання щодо вакцинації ви чуєте від парафіян? І чи взагалі чуєте такі?
Знову ж таки, цікава річ: коли говоримо про побоювання, то найчастіше маємо на увазі саме вакцинацію проти COVID-19. Саме навколо неї з’явилося найбільше страхів, чуток і домислів. Але при цьому всі чомусь забувають, що щеплення — це звичайна практика, яка існує ще з дитинства.
Адже кожна дитина отримує вакцини від самого народження, і раніше ніхто цього не ставив під сумнів. Ми просто довіряли: якщо лікар сказав, що потрібно — то потрібно. А тепер, коли мова зайшла про COVID, з’явилося дуже багато запитань, підозр і навіть фантазій.
Наприклад, з найпоширенішого — це розмови про так звану “чіпізацію”. Мовляв, через вакцини хочуть вмонтувати в людину якийсь чіп, щоб усі ми стали частиною мережі 5G і нас можна було контролювати. Звучить як наукова фантастика, але, на жаль, чимало людей це сприймали всерйоз.
Були й інші побоювання — що вакцина нібито впливає на репродуктивну систему, на здатність мати дітей, і що це — частина якоїсь змови для контролю над народжуваністю.
Ці дві теми — “чіпізація” та “вплив на народжуваність” — були, мабуть, найпоширенішими з того, що я чув від людей. І найприкріше те, що замість того, аби спиратися на факти, багато хто починав вірити в плітки та страхи.
Отець Михайло Лендєл та парафіяни його церкви
Яка ваша точка зору: чи повинна церква займати активну позицію у просвітництві з питань охорони здоров’я, і, зокрема, вакцинації? І чи займаєтеся ви такою просвітою у своїй пастирській діяльності?
Я би сказав так: з боку католицької церкви, і, зокрема, греко-католицької, церква вже займає активну соціальну позицію, в тому числі в питаннях охорони здоров’я. Ми завжди закликаємо до усвідомленого ставлення до свого тіла, до життя, до відповідальності — не лише за себе, але й за ближнього.
Церква навчає, що турбота про здоров’я — це частина відповідального християнського життя. Ми наголошуємо: певні рішення, – зокрема, пов’язані з вакцинацією, – мають суспільне значення. Адже мій особистий вибір може впливати на інших — на найбільш вразливих, на старших, на дітей. І в цьому сенсі церква підтримує розвиток свідомості, розуміння, відповідального вибору.
Разом з тим, важливо розуміти, що головною місією церкви залишається проповідування Божого слова, духовне служіння людям. І в ситуаціях, коли суспільство розділене — одні за вакцинацію, інші проти — церква не може виступати як медичний чи політичний арбітр і наказувати: «Усі повинні вакцинуватися» або навпаки. Ми несемо свою відповідальність обережно, з повагою до гідності та свободи людини, одночасно заохочуючи до знання, до розсудливості.
Що ж до моєї безпосередньої участі — парафії в мене невеликі, і не було системної потреби організовувати інформаційні заходи з питань вакцинації. Але певні ініціативи були. Наприклад, уже кілька років поспіль ми приймаємо в нашій парафії медичну бригаду з Ужгорода. Приїздять лікарі: терапевт, гінеколог, педіатр. Вони звернулися з проханням провести огляди дітей і мам, особливо вразливих груп — ромських родин. І я завжди радо погоджувався: допомагав організувати простір, створити комфортні умови, щоб людям було зручно прийти і щоб лікарі могли спокійно працювати.
Пам’ятаю, що вперше я навіть мав певні сумніви — думав, може, ніхто й не прийде. Але насправді було багато відгуків: і дітей, і жінок прийшло чимало. Це теж свого роду просвіта — коли церква допомагає людям не нехтувати здоров’ям, бути ближчими до медичної допомоги, особливо тим, кому складно зробити перший крок самостійно.
Наталія Ревть бере участь у заходах щодо промоції вакцнації. Закарпаття, 2024-2025 рр.
Що б ви сьогодні сказали християнину, який вагається щодо вакцинації? Як зрозуміти, чи це питання віри, чи сумнів? Яка ваша думка і порада?
Перше, що я чув — певні висловлювання деяких християн, що вакцинація протиставляється вірі, що вона є чимось неправильним чи навіть проти церкви. Найперше, я би розвіяв цей міф. Церква не є проти вакцинації, і вакцинація не суперечить вірі.
Інше, що ми маємо завжди розвивати в собі, — це критичне мислення. Особливо в наш час інтернету й соціальних мереж, коли дуже багато різної інформації, і часто — неправдивої. Дуже легко сьогодні маніпулювати людьми. Тому кожен має навчитися розрізняти, що є правильне, а що — ні, і формувати свою думку усвідомлено.
Кожна людина має брати відповідальність — за себе, за свою родину, за суспільство навколо. Бо часто ми хочемо, щоб хтось нам сказав: це можна, а це — ні. І тоді ніби перекладаємо свою відповідальність на когось іншого. Але це вже не є правильно.
Отож моя порада: не бійтеся питати, вивчати, думати. Але не дозволяйте страху чи чуткам керувати вашим вибором. І пам’ятайте: вакцинація — це питання відповідального ставлення не лише до власного здоров’я, а й до здоров’я людей довкола, це турбота про спільне благо.
Наталія Ревть проводить інтерв’ю з отцем Михайлом на тему вакцинації, квітень 2025 року.
Фото надані Наталією Ревть на запит редакції Національного порталу з імунізації.
Інтерв’ю підготовлено в межах реалізції спецпроєкту “Вакцинація – спільна справа”, що виконується ГС “Коаліція за вакцинацію” спільно з Міністерством охорони здоров’я України, Центром громадського здоров’ я та обласними центрами контролю та профілактики хвороб за підтримки Всесвітньої організації з охорони здоров`я.