Отець Іван Близнюк: «Я і свою родину переконав у необхідності вакцинації»

2023 | 06 Лип | 17:50

В Івано-Франківській області триває реалізація проєкту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я». З лютого 2023 року у Косівській та Лисецькій громадах відбуваються виїзди мобільних вакцинальних команд,створених на базі районних лікарень, а також просвітницькі зустрічі з освітянами та батьками, покликані збільшити обізнаність місцевого населення про своє здоров’я та захист від інфекцій, а заразом підвищити показники вакцинації серед дітей та дорослих. Адже в регіоні у жодній віковій категорії відсоток щеплень за Національним календарем не досяг навіть 80% при необхідних 95% у когорті. А найменше вакцинуються дорослі люди.
Частіше за все провідною причиною низького рівня охоплення вакцинацією називають релігійність місцевого населення, особливо в таких громадах як Косівська. Тож ми вирішили поспілкуватись із Благочинним Косівським Коломийської єпархії ПЦУ протоієреєм Іваном Близнюком, який для багатьох у громаді став амбасадором вакцинації, і запитати його, чи справді витоки неприйняття щеплень слід шукати у вірі.

Розкажіть, будь ласка, про власний досвід вакцинації в дитинстві та в дорослому віці.

Мій перший досвід вакцинації припав на радянський час, коли щеплення робили за системою “треба”, і ніхто не запитував про наші бажання. Тому з дитинства ми знали, що ця процедура є обов’язковою, як профілактика ротової порожнини, і слухняно виконували рекомендації держави.
Уже в дорослому віці, розуміючи, що служба в храмі Божому передбачає постійний контакт з людьми, я почав регулярно вакцинуватися проти грипу і роблю це вже 8 років. До того ж, викладаючи в школі християнську етику, я бачив, як часто хворіють діти, і як швидко поширюється інфекція. Тож я і свою родину переконав у необхідності вакцинації.

На запитання “Чому у Косівській громаді такі низькі показники вакцинації” місцеві медики та чиновники зазвичай відповідають: “Бо то гуцули”, маючи на увазі їхню недовіру до вакцинації через високу релігійність. Чи погоджуєтеся Ви з таким твердженням?

Я, на жаль, знаю приклади, коли люди, які з різних причин були противниками вакцинації, помирали від коронавірусної хвороби, знехтувавши наданим їм шансом захистити себе і тих, хто поруч. Тож я не вважаю, що упереджене ставлення до вакцин пов’язане саме з релігійністю нашого регіону. Перш за все, недовіру до щеплень викликає надлишок інформації, часто протилежної, або зосередження уваги лише на побічних ефектах вакцини.
Щеплення – це відповідальність за своє життя, а навчають відповідальності в сім’ї та в школі. У той же час, наша система освіти виховує дуже активних та розумних людей, але акцентуючи увагу на правах, вона дозволяє забути про обов’язки. І я це бачу в повсякденному житті, багато співпрацюючи з системою охорони здоров’я: люди не цінують те, що мають, не дбають про себе, а потрапивши в лікарню, нарікають не на себе, а на “поганих” лікарів, медикаменти чи дослідження. Тому нам дуже важливо навчитися бачити та відчувати самих себе, розуміти, що наше здоров’я в наших руках і берегти його – це наша відповідальність та обов’язок. Я у своїх проповідях наголошую, що ми один раз живемо і маємо все зробити, щоб достойно захистити себе не тільки зі зброєю в руках, але і на фронті свого фізичного здоров’я.

Сьогодні важливою складовою підготовки військових є вакцинація, у тому числі від правця, COVID-19 та гепатиту В. Однак саме інфекційні ризики в умовах війни люди схильні недооцінювати. Як відомий у громаді волонтер та помічник наших захисників, чи могли б Ви знайти особисті аргументи для Ваших підопічних вакцинуватися перед відправкою в зону бойових дій?

Від самого початку війни я благословляю чоловіків і жінок, які ідуть захищати державу. І в цей момент для них питання вакцинації, дійсно, стоїть на останньому плані. Вони змінюють місце свого життя, спосіб життя, мислення, вони мають загострене відчуття того, що є життя, а що смерть. Проте питання вакцинації стоїть зараз особливо гостро, коли є війна і пандемія. Я б сказав, що вакцинація потрібна, тому що корисна – я це бачу, відчуваю на собі і своїх рідних. Я сам маю щеплення від правця, адже часто займаюсь фізичною роботою, яка пов’язана з порізами, а значить з ризиком інфікування. Коли вакцинуюся за діючими рекомендаціями, завжди публікую фото, щоб це було наочним заохоченням для інших.
Розумію, що в багатьох людей є неспокій через вакцинацію. Колись апостол Петройшов по воді і усомнився – побачив хвилі і почав тонути. А Христос йому каже: “Мало віри. Чому ти усомнився?” Цей сумнів сьогодні бере верх над раціональним усвідомленням, що коли ти будеш захищений і матимеш імунітет, то навіть у випадку зараження, організм легко справиться і не буде важких наслідків для здоров’я. І це має дійти до розуму людини, яка відправляється в зону бойових дій, де дуже багато ризиків захворіти.

Ще одна група ризику щодо інфекційних хвороб і одночасно найменш вакцинована когорта — це літні люди. Зважаючи на Ваш досвід спілкування з літніми мешканцями громади, як би Ви відповіли на їхні заперечення щодо щеплень? Як би мотивували захищати своє здоров’я зараз?

Біда наших людей старшого віку в тому, що вони не вміють дбати про себе, більше переживають за своїх дітей та онуків, ніж за своє здоров’я. І я бачу, як вони згорають. Як вітер дме на свічку і топить віск, так само і їхнє життя. У той же час, буваючи за кордоном, я бачу, як живуть італійці, канадці, американці, як вони займаються собою, особливо коли виходять на пенсію. Наші ж люди постійно трудяться, для них відпочинок наче заборонений. І їхні хвороби часто пов’язані з перевантаженням, неврозами, недосипанням, адже вони фізично віддають себе іншим людям, не залишаючи нічого для себе.
Змінити таке ставлення дуже складно. Що робити? Доносити правду. І це є завданням церкви, школи та громадських організацій, які можуть дати чітку картину і право людині добровільно обрати: хвороба чи здоров’я, сльози чи радість, перемога чи поразка. Правда та вміння фільтрувати інформацію і пропаганду можуть здолати людську недовіру. А просвітницька робота має бути і в сім’ї, і в школі. І я вірю, що власний досвід дозволить багатьом зробити правильний вибір. Наприклад, у мене в клірі є 80-річний дяк, який бачить мій приклад і так само вакцинується. Головне – бути готовим взяти на себе відповідальність за своє здоров’я.

Спілкувалася Анна Мячина, піарниця проєкту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я»