Отець Іван Близнюк: «Я і свою родину переконав у необхідності вакцинації»
В Івано-Франківській області триває реалізація проєкту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я». З лютого 2023 року у Косівській та Лисецькій громадах відбуваються виїзди мобільних вакцинальних команд,створених на базі районних лікарень, а також просвітницькі зустрічі з освітянами та батьками, покликані збільшити обізнаність місцевого населення про своє здоров’я та захист від інфекцій, а заразом підвищити показники вакцинації серед дітей та дорослих. Адже в регіоні у жодній віковій категорії відсоток щеплень за Національним календарем не досяг навіть 80% при необхідних 95% у когорті. А найменше вакцинуються дорослі люди.
Частіше за все провідною причиною низького рівня охоплення вакцинацією називають релігійність місцевого населення, особливо в таких громадах як Косівська. Тож ми вирішили поспілкуватись із Благочинним Косівським Коломийської єпархії ПЦУ протоієреєм Іваном Близнюком, який для багатьох у громаді став амбасадором вакцинації, і запитати його, чи справді витоки неприйняття щеплень слід шукати у вірі.
Розкажіть, будь ласка, про власний досвід вакцинації в дитинстві та в дорослому віці.
Мій перший досвід вакцинації припав на радянський час, коли щеплення робили за системою “треба”, і ніхто не запитував про наші бажання. Тому з дитинства ми знали, що ця процедура є обов’язковою, як профілактика ротової порожнини, і слухняно виконували рекомендації держави.
Уже в дорослому віці, розуміючи, що служба в храмі Божому передбачає постійний контакт з людьми, я почав регулярно вакцинуватися проти грипу і роблю це вже 8 років. До того ж, викладаючи в школі християнську етику, я бачив, як часто хворіють діти, і як швидко поширюється інфекція. Тож я і свою родину переконав у необхідності вакцинації.
На запитання “Чому у Косівській громаді такі низькі показники вакцинації” місцеві медики та чиновники зазвичай відповідають: “Бо то гуцули”, маючи на увазі їхню недовіру до вакцинації через високу релігійність. Чи погоджуєтеся Ви з таким твердженням?
Я, на жаль, знаю приклади, коли люди, які з різних причин були противниками вакцинації, помирали від коронавірусної хвороби, знехтувавши наданим їм шансом захистити себе і тих, хто поруч. Тож я не вважаю, що упереджене ставлення до вакцин пов’язане саме з релігійністю нашого регіону. Перш за все, недовіру до щеплень викликає надлишок інформації, часто протилежної, або зосередження уваги лише на побічних ефектах вакцини.
Щеплення – це відповідальність за своє життя, а навчають відповідальності в сім’ї та в школі. У той же час, наша система освіти виховує дуже активних та розумних людей, але акцентуючи увагу на правах, вона дозволяє забути про обов’язки. І я це бачу в повсякденному житті, багато співпрацюючи з системою охорони здоров’я: люди не цінують те, що мають, не дбають про себе, а потрапивши в лікарню, нарікають не на себе, а на “поганих” лікарів, медикаменти чи дослідження. Тому нам дуже важливо навчитися бачити та відчувати самих себе, розуміти, що наше здоров’я в наших руках і берегти його – це наша відповідальність та обов’язок. Я у своїх проповідях наголошую, що ми один раз живемо і маємо все зробити, щоб достойно захистити себе не тільки зі зброєю в руках, але і на фронті свого фізичного здоров’я.
Сьогодні важливою складовою підготовки військових є вакцинація, у тому числі від правця, COVID-19 та гепатиту В. Однак саме інфекційні ризики в умовах війни люди схильні недооцінювати. Як відомий у громаді волонтер та помічник наших захисників, чи могли б Ви знайти особисті аргументи для Ваших підопічних вакцинуватися перед відправкою в зону бойових дій?
Від самого початку війни я благословляю чоловіків і жінок, які ідуть захищати державу. І в цей момент для них питання вакцинації, дійсно, стоїть на останньому плані. Вони змінюють місце свого життя, спосіб життя, мислення, вони мають загострене відчуття того, що є життя, а що смерть. Проте питання вакцинації стоїть зараз особливо гостро, коли є війна і пандемія. Я б сказав, що вакцинація потрібна, тому що корисна – я це бачу, відчуваю на собі і своїх рідних. Я сам маю щеплення від правця, адже часто займаюсь фізичною роботою, яка пов’язана з порізами, а значить з ризиком інфікування. Коли вакцинуюся за діючими рекомендаціями, завжди публікую фото, щоб це було наочним заохоченням для інших.
Розумію, що в багатьох людей є неспокій через вакцинацію. Колись апостол Петройшов по воді і усомнився – побачив хвилі і почав тонути. А Христос йому каже: “Мало віри. Чому ти усомнився?” Цей сумнів сьогодні бере верх над раціональним усвідомленням, що коли ти будеш захищений і матимеш імунітет, то навіть у випадку зараження, організм легко справиться і не буде важких наслідків для здоров’я. І це має дійти до розуму людини, яка відправляється в зону бойових дій, де дуже багато ризиків захворіти.
Ще одна група ризику щодо інфекційних хвороб і одночасно найменш вакцинована когорта — це літні люди. Зважаючи на Ваш досвід спілкування з літніми мешканцями громади, як би Ви відповіли на їхні заперечення щодо щеплень? Як би мотивували захищати своє здоров’я зараз?
Біда наших людей старшого віку в тому, що вони не вміють дбати про себе, більше переживають за своїх дітей та онуків, ніж за своє здоров’я. І я бачу, як вони згорають. Як вітер дме на свічку і топить віск, так само і їхнє життя. У той же час, буваючи за кордоном, я бачу, як живуть італійці, канадці, американці, як вони займаються собою, особливо коли виходять на пенсію. Наші ж люди постійно трудяться, для них відпочинок наче заборонений. І їхні хвороби часто пов’язані з перевантаженням, неврозами, недосипанням, адже вони фізично віддають себе іншим людям, не залишаючи нічого для себе.
Змінити таке ставлення дуже складно. Що робити? Доносити правду. І це є завданням церкви, школи та громадських організацій, які можуть дати чітку картину і право людині добровільно обрати: хвороба чи здоров’я, сльози чи радість, перемога чи поразка. Правда та вміння фільтрувати інформацію і пропаганду можуть здолати людську недовіру. А просвітницька робота має бути і в сім’ї, і в школі. І я вірю, що власний досвід дозволить багатьом зробити правильний вибір. Наприклад, у мене в клірі є 80-річний дяк, який бачить мій приклад і так само вакцинується. Головне – бути готовим взяти на себе відповідальність за своє здоров’я.
Спілкувалася Анна Мячина, піарниця проєкту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я»
Інші новини
Офіційне повідомлення ГС “Коаліція за вакцинацію” щодо подальшої роботи з підтримки імунопрофілактики в Україні
Україна отримала 249 ампул дифтерійного антитоксину
Що зміниться у Національному календарі щеплень з 2026 року?
Роз’яснення змін до наказу МОЗ №595 щодо нових вимог забезпечення умов зберігання, транспортування, приймання та обліку вакцин
Основні зміни в управлінні вакцинами за наказом МОЗ України №595
Результати опитування щодо ставлення до вакцинації в громадах