Міфи та правда про туберкульоз

2025 | 24 Бер | 10:38

24 березня відзначається Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Саме в цей день, у 1882 році, лікар та мікробіолог Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє це захворювання. 

Попри те, що туберкульоз в наш час є повністю виліковним, упередження та міфи навколо нього заважають багатьом хворим вчасно отримати необхідну медичну допомогу та одужати. Найрозповсюдженіші міфи про туберкульоз розвінчує Оксана Молода – лікар-фтизіопульмонолог, позаштатний експерт НСЗУ з питань профілактики та лікування туберкульозу, експерт Національного порталу з імунізації.

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. В цей день не зайвим буде нагадати, що туберкульоз – це соціально значуще захворювання. Тому питання його превенції та лікування в буремні часи – такі як війна чи якісь природні катаклізми – стає найбільш актуальним. 

Туберкульоз  – це захворювання, що оточене безліччю міфів. На жаль, міфи стагматизують цю хворобу і, таким чином, стигматизують самих пацієнтів з туберкульозом. Це, в свою чергу, унеможливлює надання їм та отримання ними адекватної медичної допомоги і, відповідно, сприяє розвитку резистентності до препаратів у пацієнтів, які відмовляються від лікування через стигму та віру в певні міфи. Тому завдання будь-якого лікаря – в першу чергу лікаря первинної ланки – розвіювати ці міфи. Саме про них і поговоримо.

 

Міф № 1: туберкульоз не виліковується, а “заліковується”. Це нібито хронічне захворювання, яке переходить у стадію ремісії під впливом лікування, але пацієнт ніколи не може одужати від туберкульозу, бо це захворювання невиліковне. 

Правда: якщо пацієнт звертається за допомогою до лікарів-фтизіатрів, йому призначається лікування протитуберкульозними препаратами. На момент закінчення лікування життєздатної бактерії туберкульозу в організмі пацієнта не залишається і він є повністю здоровим. Звісно, туберкульоз – це інвалідизуюче захворювання, і воно залишає по собі певні зміни в уражених органах. Пам’ятаємо, що туберкульоз може вражати не тільки легеневу систему, а й інші органи й системи – все крім зубів, нігтів та волосся. Тому рубці залишаються в пацієнта пожиттєво, проте не становлять загрози ані для нього самого, ані для його оточення. Тож важливим є вчасно призначити лікування, розпочати його і приймати ліки безперервно, щоб запобігти формуванню резистентності мікобактерії до протитуберкульозних препаратів. 

 

Міф № 2: туберкульозом можна інфікуватися в громадському транспорті, проїжджаючи в ліфті або живучи по сусідству з хворим.

Правда: як і будь-яке інше бактеріальне захворювання, туберкульоз, аби людина на нього захворіла, потребує певної експозиції – тобто певного часу, певної тривалості взаємодії з пацієнтом-бациловидільником для інфікування. Так, для інфікування дорослої людини потрібно або 8 годин безперервного контакту з пацієнтом (зазвичай це сімейні контакти), або це мають бути короткотривалі контакти по кілька годин, але протягом тривалого часу (місяць-два-три) (зазвичай це робочі контакти або контакти за місцем навчання). Перебуваючи з пацієнтом в одному приміщенні короткотривало, інфікуватися туберкульозом і тим більше захворіти на нього неможливо. Так само неможливо інфікуватися туберкульозом на відкритому повітрі. 

 

Міф № 3: пацієнт має бути ізольований на весь період лікування. 

Правда: цей міф є небезпечним і дуже сприяє стигматизації таких хворих та припиненню ними лікування. Уявіть собі ситуацію, що абсолютно соціальна людина хворіє і на пів року, а інколи навіть більше, вибуває з життя, тобто її не допускають до роботи, навчання, життя в суспільстві. Звісно, це сприяє тому, що пацієнт перериває лікування й починає ховатися, уникати відвідування лікарів, аби знову інтегруватися в суспільство. Тому важливо постійно нагадувати, що пацієнти, які не є бациловидільниками, – тобто ті, в яких мікобактерія туберкульозу не виявляється лабораторно в зразках мокротиння, а також всі пацієнти з позалегеневими формами туберкульозу – не становлять жодної загрози й можуть продовжувати працювати, навчатися, перебувати в суспільстві протягом всього періоду своєї хвороби,  паралельно лікуючись. Пацієнти, які є бациловидільниками, тобто становлять епіднебезпеку для оточуючих, мають бути ізольовані на 2 тижні від початку лікування. Після цього вони вже не здатні нікого інфікувати і є абсолютно безпечними для оточуючих, тому можуть продовжувати працювати, навчатися тощо.

 

Міф № 4: під час вагітності протитуберкульозні препарати не можна використовувати, тож вагітну жінку не можна лікувати від туберкульозу. 

Правда: вагітні жінки за умови виникнення туберкульозних змін можуть лікуватися паралельно з вагітністю і народжувати звичайним шляхом. Тобто те, що вагітність і туберкульоз несумісні і при виявленні туберкульозу вагітність потрібно переривати, – це абсолютно хибне твердження.

 

Міф № 5: туберкульоз – це хвороба асоціальних верств населення. Хворіти нібито можуть тільки люди з певними видами залежності – наприклад, нарко-, алкозалежні, а також люди, що мають проблеми з доступом до харчування чи якісь імуносупресивні захворювання – а умовно здорові та соціально адаптовані люди на туберкульоз не хворіють. 

Правда: кожен, хто дихає, може захворіти на туберкульоз! Те, що туберкульоз нібито є “хворобою асоціальних елементів” – хибне й дуже небезпечне твердження, тому що через подібні упередження лікарі первинної ланки не шукають в соціально адаптованих, забезпечених пацієнтів, які не мають шкідливих звичок, туберкульоз. Таким чином, симптоми, характерні для туберкульозу, вони списують на будь-які інші причини, починаючи від ХОЗЛ та астми і закінчуючи ГЕРХ та іншими хворобами інших систем організму,  а також шукаючи алергії чи глистні інвазії як причину тривалого кашлю. Так лікарі витрачають час пацієнта і сприяють формуванню більш розповсюджених, занедбаних туберкульозних процесів та формуванню резистентності до протитуберкульозних препаратів. Тому бажано доносити до лікарів, що захворіти на туберкульоз може абсолютно кожна людина. Кожен, хто дихає, знаходиться під загрозою. Тому в будь-якої людини незалежно від її соціального статусу, статків, віку, наявності або відсутності шкідливих звичок може бути виявлений туберкульоз. Відповідно, не варто забувати про нього та потрібно бути настороженими стосовно цього захворювання. І якщо є “червоні прапорці”, які на нього вказують, бажано звернути на них увагу, аби вчасно почати лікування.

Які саме симптоми можуть вказувати на туберкульоз? 

• Монотонний кашель (тобто такий, що не змінює своїх характеристик від початку захворювання), що триває понад три тижні;
• Субфебрильна температура (37,5 – 38 С) протягом трьох тижнів без інших встановлених причин;
• Втрата ваги понад 3 кг за місяць без інших очевидних причин (зміни раціону харчування чи режиму фізичної активності); 
• Нічна пітливість (тут не мається на увазі пітливість шийно-воротникової зони, яка пов’язана з занадто пухкою подушкою або з порушенням мікроклімату в приміщенні) – мається на увазі так звана профузна пітливість, коли пацієнт змушений буквально змінювати одяг після ночі, бо він наскрізь просочений потом.

 

Міф №6: протитуберкульозні препарати є “токсичними” і мають високий ризик ураження печінки, нирок та інших органів. 

Правда: “токсичність” протитуберкульозних препаратів не перевищує “токсичності” багатьох антибіотиків, які мають схожі побічні дії, чи звичайних жарознижувальних та знеболювальних препаратів. Маємо розуміти, що, як і будь-які фармакологічні препарати, протитуберкульозні препарати мають певний спектр побічних дій. Але, по-перше, це не означає, що вони на 100 % проявляються у всіх пацієнтів, які їх приймають. По-друге, це абсолютно не означає, що ці побічні дії неможливо нівелювати, тобто прибрати шляхом використання інших препаратів, зміни дози або додаткової симптоматичної терапії. Тож пацієнтів не варто лякати “токсичністю” препаратів. Натомість потрібно розповідати про небезпеку нелікованого туберкульозу, який, на жаль, може призвести до смерті пацієнта (що відбувається достатньо часто). 

 

Міф № 7: вакцина БЦЖ абсолютно неефективна, оскільки не захищає від інфікування туберкульозом, і через це її “відмінили” в більшості країн ЄС та в Північній Америці. 

Правда: по-перше, завдання вакцинації БЦЖ – захистити не від інфікування туберкульозом, а від потенційно смертельних генералізованих його форм. І вакцина БЦЖ порається з цією задачею на 100%. По-друге, твердження про “відміну” вакцинації БЦЖ в Європейському регіоні також не відповідає дійсності. В ряді країн ЄС (Польща, Румунія, Литва, Латвія, Хорватія, Угорщина) щеплення БЦЖ й досі входить до національних календарів щеплень. В інших країнах цю вакцинацію залишили тільки для мігрантів з соціально несприятливих середовищ та для людей, які мають певні фактори ризику, і обов’язкова вакцинація всього населення не проводиться. При цьому маємо пам’ятати, що захворюваність у країнах ЄС коливається від 0,1 до 1,2 на 100 тисяч населення залежно від країни, а в Україні захворюваність на туберкульоз стабільно залишається на рівні 48-49 на 100 тисяч населення. Тобто захворюваність на туберкульоз в Україні приблизно в 50 разів вища, ніж захворюваність у більшості країн ЄС. Саме тому вакцинація БЦЖ залишається актуальною для України. І звідси випливає розвінчання ще одного міфу: що вакцинація БЦЖ має певну вікову межу і якщо дитина не була вакцинована до 5 років, то в подальшому щепити її вже не потрібно. Проте цей міф є небезпечним, і якщо дитина до 18 років має негативну пробу Манту, тобто вона ще не стикалась із диким штамом мікобактерії туберкульозу, то вона має бути обов’язково вакцинована БЦЖ. 

Спілкувалася Марія Калмикова, головна редакторка Національного порталу з імунізації

Матеріал підготовлено редакцією Національного порталу з імунізації в рамках реалізації меморандуму щодо спільних намірів з розвитку імунопрофілактики між МОЗ України, ЦГЗ України та ГС ‘Коаліція за вакцинацію’.